Тромболітична терапія при тромбозі глибоких вен нижніх кінцівок

Застосування системного тромболізису при ТГВ сприяє зменшенню частоти рецидивного ТГВ та ПТХ. За даними рандомізованих досліджень з системного призначення стрептокінази, функція венозних клапанів зберігалася краще, ніж при використанні гепарину. В огляді даних 6 клінічних досліджень системний тромболізис виявився у 3,7 рази ефективніший, ніж гепарин. В об’єднаному аналізі 13 рандомізованих досліджень тільки у 4% пацієнтів, яким призначали гепарин, досягнуто значного або повного лізису, після системного застосування стрептокінази – у 45%. Проте, тривала інфузія стрептокінази часто є причиною появи алергічних реакцій та геморагічних ускладнень – у 3 рази частіше, ніж у пацієнтів, яким призначали гепарин. До того ж, частота задовільного лізису тромбів недостатньо висока, щоб зробити позитивні висновки щодо використання системного тромболізису.

Прямий (селективний) катетерний тромболізис при тромбозі глибоких вен нижніх кінцівок – прямі катетерні методи з використанням урокінази для лікування проксимального ТГВ забезпечували досягнення повного лізису тромбу у 72% пацієнтів за супутнього зменшення вираженості симптомів. Селективна доставка тромболітичного агента дозволяє досягти високої концентрації речовини в межах тромбу, що б було неможливим за умови його системного призначення. З огляду на одночасний вплив високої концентрації тромболітичного агента на великі сегменти тромбу, ефект тромболізису підвищується, зменшуються тривалість лікування, загальна кількість призначеного тромболітичного агента, частота загальних ускладнень, пов’язаних з тромболізисом.

Під час лізису тромбів стеноз судини може бути скоригований шляхом здійснення ангіопластики та стентування (за умови виникнення рестенозу). Успішне проведення катетерного тромболізису з приводу ілеофеморального ТГВ зумовлює покращання якості життя пацієнтів, прохідність вен та збереження функції венозних клапанів.

Рекомендації

Прямий катетерний тромболізис використовують під час лікування ТГВ, особливо ілеофеморального сегменту у активних пацієнтів за низького ризику кровотечі, тому що ризик появи ПТХ є вищим, ніж при дистальному ТГВ (ступінь В).

Треба уникати використання системного тромболізису, оскільки він менш ефективний, і за більшої тривалості лікувальної інфузії підвищується ризик виникнення геморагічних ускладнень.

Хірургічна тромбектомія – хірургічне видалення тромбів рекомендоване, насамперед, при синій флегмазії. Пацієнт повинен бути поінформований про можливі переваги та ризики цієї процедури. Виявлення флотуючого тромбу не завжди є показанням до виконання втручання. Тромболізис чи тромбектомію необхідно здійснювати у спеціалізованих центрах, які мають достатній досвід виконання подібних втручань. Відновлення прохідності тромбованої вени та збереження функції клапанів важливе для зменшення ризику виникнення та тяжкості ПТХ. За даними тривалих досліджень встановлене поліпшення прохідності клубової вени після тромбектомії у поєднанні з проведенням антикоагулянтної терапії. За даними рандомізованих досліджень, ілеофеморальна венозна тромбектомія з формуванням тимчасової артеріовенозної фістули у порівнянні з антикоагулянтною терапією забезпечила поліпшення прохідності вени, клінічних та гемодинамічних результатів зі збереженням функції клапанів.

Рекомендації

Хірургічна венозна тромбектомія показана за наявності симптомного ілеофеморального ТГВ та неможливості застосування прямого катетерного тромболізису (ступінь С).

Катетерні механічні маніпуляції – черезшкірну катетерну механічну тромбектомію у теперішній час використовують з метою розчинення, фрагментації та аспірації тромбів і емболів у пацієнтів за гострого масивного ТГВ і ТЕЛА. Застосування цієї маніпуляції більш доцільне за наявності тромбів, тривалість існування яких не перевищує 10–14 діб.

Її ефективність за тривалого існування тромбоемболії менш прогнозована. Даних щодо короткочасних та тривалих ефектів механічного катетерного втручання на стінку судин, венозні клапани та судини легень недостатньо. Метод потребує подальшої оцінки та проведення рандомізованих контрольованих досліджень до того, як будуть надані певні рекомендації.