Венозний тромбоз і емболія – одне з найбільш тяжких за перебігом і життєвозагрозливих ускладнень у клінічний медицині. Масивний тромб, мігруючи переважно з системи нижньої порожнистої вени до легеневої артерії, спричиняє оклюзію судин її русла, що проявляється гострою серцево–судинною та легеневою недостатністю. Діагностика ембологенного венозного тромбозу та тромбоемболії легеневої артерії, яка не супроводжується тяжкими гемодинамічними розладами, складна з огляду на неспецифічність симптомів. У той же час, раннє виявлення ускладнення та негайне адекватне лікування хворого, як правило, дають можливість врятувати йому життя і попередити віддалені несприятливі наслідки захворювання.

Понад 160 років тому R. Virchow визначив тріаду факторів, що спричиняють виникнення венозного тромбозу: підвищена здатність крові до зсідання, уповільнення току крові у венах, пошкодження стінки судини. Від того часу світова медична наука зробила великий крок у розв’язанні проблем венозного тромбозу і емболії: встановлено наявність вродженої тромбофілії та її окремих видів, визначені деякі чинники набутої тромбофілії, впроваджені в клінічну практику непрямі антикоагулянти, нефракціонований та низькомолекулярні гепарини, тромболітичні лікарські засоби, синтетичні антикоагулянти для парентерального введення та застосування всередину, опрацьовано техніку виконання операції тромбемболектомії з легеневої артерії, винайдені кава–фільтри тощо. Проте, щороку у країнах Європи та США від венозного тромбозу та емболії помирають майже 500 тисяч хворих.

Венозний тромбоз і емболія – найбільш тяжке ускладнення у хворих як терапевтичного, так і хірургічного профілю, яке можливо ефективно попередити. Починаючи з 1986 р. Американською Асоціацією Пульмонологів запропоновані 8 консенсусів з профілактики та лікування венозного тромбозу і ТЕЛА. У 2006 р. вийшов друком Український Національний Консенсус „Артеріальні, венозні тромбози та тромбоемболії. Профілактика та лікування”. Необхідність видання нового Консенсусу зумовлена зміною підходів щодо стратифікації окремих ступенів ризику виникнення венозного тромбозу та емболії і, відповідно, необхідністю обгрунтування диференційованих показань до застосування неспецифічних (механічних) та специфічних (фармакологічних) способів профілактики, опрацьованих на підставі принципів доказової медицини. Колективом клініцистів більшості клінічних спеціальностей сформульовані адаптовані до умов України рекомендації щодо діагностики, профілактики та лікування венозного тромбозу та ТЕЛА. Сподіваємося, що новий Консенсус допомагатиме лікарю–практику в покращенні якості медичної допомоги пацієнтам.